До вершини

Хоч підійматися на вершину гори було важко, ми йшли радісні і натхненні. Усвідомлення того, що ми таки підкоримо її, додавало сил. Чим далі позаду залишалося підніжжя, тим величнішими і гордими здавалися нам гори, вершини яких по черзі відкривалися нашому зору. Дорога ставала більш стрімкою, а сил меншало. Лишалося зробити останній ривок, набрати в груди повітря — і ми на вершині. Опинившись на ній, ми були просто приголомшені. Спочатку навіть не розмовляли — роззиралися навкруги і мовчали, захоплені красою, силою і величністю гір. Ми стояли на пласкому кряжі, а довкола нас стриміли вершини, вкриті або брунатними смереками, або могутніми буками, або звичайним листяним лісом. На деяких з них спинався густий хвойний молодняк, який набирав сили після повної вирубки старих ялин та смерек. Вершини гір відкривалися одна за одною, і ті, що були далеко, були схожі на темно-сині морські хвилі, що нібито піднімалися вверх від сильного шторму. Поміж деякими з них розкинулися села, що ледь біліли вдалині своїми невеличкими, здавалось, хатками, хоч, проїжджаючи ними, ми бачили розкішні чепурні будинки, подекуди дво- чи триповерхові. Зовсім маленькою лісовою сторожкою виглядав далеко внизу і двоповерховий дерев’яний будинок лісників, який приютив нас у ці дні. (У ньому було затишно і спокійно — здавалось, що ми потрапили в казку.) А наглядові вежки і зовсім виглядали згори маленькими шпаківнями.

Однаково високим і недосяжним, як і внизу, залишалося лише голубе чисте небо у нас над головою. Щоправда, десь у підсвідомості нам здавалося, що звідси нам таки до нього ближче. Ми споглядали цю незвичну і незбагненну людським розумом природну красу, любувалися величною панорамою гірських вершин, і кожен з нас думав про Творця — Автора цієї прекрасної нерукотворної картини. Поряд з високими стрункими смереками та могутніми багатолітніми буками відчували себе мізерними комахами, що весь час метушаться, постійно кудись спішать у своїх земних клопотах та турботах, в той час як могутні і величні гори стоять собі у своїй красі вічно. “О безмір величності Божої…» (цитата з Біблії про гори, створені Богом)

Великий Бог! Коли на світ погляну, і бачу все, що Ти створив в красі…
«Які величні діла Твої Господи! Все премудро створив Ти; повна земля творіння Твого.» (Пс.103)

Автор: Галина Олефіренко

(Visited 29 times, 1 visits today)

Об Авторе

You might be interested in

ОСТАВЬТЕ СВОИ КОММЕНТАРИИ

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *