Десь посередині

Мене трохи бентежить поляризація і категоризація людей та явищ, які спостерігаються у зв’язку з останніми подіями у світі. Не кажу про когось — я сам стаю солідарним то з одними, то з іншими після вислуховування аргументів кожного з них. Виявляється, кілька аргументів, складених докупи, вже спроможні переманити нас на чийсь бік. Але це не є правильно, тому я проти такого. Щоб зрозуміти іншого, потрібно його вислухати, побути в його шкурі, подивитися на проблему з різних боків. Такий підхід може набагато більше збагатити інтелектуально. Мені подобається твердження: невизначеність — це найбільш творчий стан зі всіх можливих. Хтось може докорити: ти безхребетний, треба мати позицію, не можна бути ні риба ні м’ясо. Я іноді заздрю дитячій простоті декотрих людей, для яких світ просто чорно-білий. Для мене все якось складніше.

Сьогоднішній маятник гойдається між правою та лівою ідеологією, між рівнем особистої свободи та рівнем втручання певних інститутів у наше власне життя.  Я хочу поділитися деякими суб’єктивними думками стосовно цього. Свої роздуми, з метою зрозуміти як одних, так і інших розділю сполучником «АЛЕ». Прийнято вважати, що коли кажуть «АЛЕ», то все, що йому передує, заперечується, натомість стверджується те, що йде після.  Для мене ж усе, написане в цьому тексті до і після «АЛЕ», буде мати рівносильне значення.

Економічна модель

Кожен має працювати та забезпечувати себе матеріально. Це природна відповідальність кожної людини. Ми є різні — не за класом, а за вподобаннями, темпераментом, цілями та характером. Ці відмінності  відображаються і на фінансовому становищі людей. Ніхто — ні держава, ні якийсь інший інститут — не має права урівнювати фінансово всіх. Не має права забирати у тих, хто має, та роздавати всім іншим.

«АЛЕ»

Вільний економічний ринок, однакові умови для всіх призвели до того, що 80% всіх багатств світу належать 1% населення землі. Люди не можуть змиритись з тим, що хтось просто був розумнішим, спритнішим (до того ж, погодьтеся, інколи це було більш нахабно, егоїстично та несправедливо) і тому став олігархом. Ми звикли перекладати всю вину на людей: «ви не скористались можливістю», «ви не працювали» та ін. Однак чи не навчає християнство чомусь більшому, кажучи про любов до ближнього? Чи не хотіли б ми взяти на себе більше зобов’язань? Не тільки створити можливості для заробітку, не лише забезпечити умови,  щоб цими можливостями скористались, але й повпливати на бажання цих людей їх застосувати. Допомогти їм зробити перший крок та змінити своє життя. Показати, що в цьому світі ми не самі по собі. І зробити для чужого те, що зазвичай  робимо для родича, який втратив сенс життя, розчарований, не працює та є в скруті.

Расизм

Расизм був і частково залишається. Він залишається за океаном і в певній формі проявляється на пострадянському просторі — через принизливе ставлення до певних національностей та груп населення. Расову сегрегацію в США скасували порівняно недавно. Ще живе покоління людей, яким виділяли місця в громадському транспорті, яких обслуговували через окремі віконця та які не мали права сідати на лавочку в парку, тому що вони народились темношкірими. Сплеск бунту не варто сприймати як нерівнозначну реакцію на смерть однієї людини. Така подія, як смерть Флойда, слугує каталізатором накопиченої ненависті через пережите. Інколи перманентне зневажливе ставлення до певних верств населення чи соціальних груп з часом вибухає та спричиняє непоправні наслідки.

«АЛЕ»

Не можна жити минулим. У фільмі «Неортодоксальна» є чудова сцена, де героїні фільму, яка опинилася в Берліні, кажуть: «Саме у віллі, розташованій на протилежному березі озера, в 1942 році відбулася конференція, на якій нацисти вирішили нищити євреїв у концентраційних таборах. Мало того, за часів берлінської стіни, коли люди перепливали через це озеро, бажаючи втекти з НДР, їх розстрілювали». На запитання єврейської дівчини: як можна купатись у цьому озері? — ій відповіли: «Ну, це ж просто озеро, і тепер можна плисти, куди завгодно». І справді, не можна жити вічно з раною і травмою минулого. Це саме стосується і расизму, прояви якого ще залишаються. Бо ще потрібен час. Але я переконаний: не можна нищити набуту віками цивілізацію через СЬОГОДНІШНІ поодинокі, хай і ганебні чи навіть злочинні вчинки окремих людей.

Лібералізм та консерватизм

Індивідуальна свобода, рівноправність у громадському житті та демократія — це незаперечні здобутки сучасної цивілізації. Верховенство права, захист природних прав людини, емансипація жінки, падіння авторитарних режимів — це торжество справедливості. До цього мали неодмінно прийти після рабовласництва, кріпацтва та трагедій першої половини ХХ-го сторіччя.

«АЛЕ»

Є небезпека зайти далеко. У намаганні спокутати свої минулі гріхи людський маятник інколи гойдається у бік від здорового глузду. Ми сьогодні героїзуємо людей через трагедії минулих віків, до яких вони не мали ніякого відношення. Щоб відбілити минуле, надаємо перевагу вчорашньому пригнобленому. Натомість минуле є минулим. Його треба залишити там. З іншого боку, відстоюючи ліберальні права, ми стали авторитарними методами заперечувати альтернативну думку. Просуваючи інноваційні «цінності», ми не зважаємо на суспільний договір. Прогресуюче суспільство — це добре, тільки б не втратити при цьому свою ідентичність, втікаючи від минулого та женучись за майбутнім.

Я закликаю остерігатись мейнстрімів ЗМІ. Дивитись трохи далі, намагатись передбачити, до яких наслідків це може призвести. Не дозволяймо нікому, захищаючи певні цінності, зловживати владою. Не дозволяймо втягувати нас у минуле. Так, колись було кріпацтво та рабство, але це вже в минулому. Так, мав місце Освенцим та ГУЛАГ, але світ змінився. Наскільки це можливо, тримаймо рівновагу. Не дозволяймо себе затягнути в полярні точки зору, бо не можна викорінити зло більшим злом.

(Visited 73 times, 1 visits today)

Об Авторе

You might be interested in

ОСТАВЬТЕ СВОИ КОММЕНТАРИИ

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *